Авторські інтерв'ю: Радіон Кіштулинець, - питання й відповіді

Радіон Кіштулинець: "Держава повинна бути сильною, саме там де найбільше болить". Захід і Південь. Мирна стабільність і прифронтове напруження. Радіон Кіштулинець пройшов цей шлях свідомо - від ефективної роботи на Закарпатті до стратегічних викликів Миколаєва. У відвертому інтерв’ю він розповідає, чому вирішив працювати там, де найважче, що найбільше вразило в прифронтовому місті, та якою бачить реальну відбудову не лише з цегли, а й з довіри. Це розмова про державну службу без зайвого пафосу - зсередини, з викликами і з чіткими принципами.

Ви працювали на Закарпатті, а тепер - у Миколаєві. Що стало головним мотивом цього професійного переходу?

- Перш за все – усвідомлення, що мій досвід має бути там, де він найпотрібніший. Закарпаття – мирний регіон, де я реалізував багато ініціатив. Миколаїв – це прифронтова зона, стратегічне місто з величезними логістичними викликами. Я свідомо обрав цей напрямок, бо вважаю, що держава має бути сильною саме там, де болить.

Що вас найбільше вразило в Миколаєві - позитивно й негативно - з точки зору організації влади й громади?

- Позитивно - неймовірна стійкість миколаївців. Це громада, яка попри щоденну небезпеку, зберігає гідність, волю та працездатність. Негатив - певна фрагментарність у координації між органами влади. Але це виклик, а не вирок. І ми вже працюємо над тим, щоб структури взаємодіяли ефективніше.

Які саме виклики стоять сьогодні перед містом, і де ви бачите себе як точку впливу?

- Головні виклики - безпека транспорту, відновлення інфраструктури й управління гуманітарною логістикою. Я бачу свою зону впливу у наведенні порядку в транспортній галузі, забезпеченні прозорих процесів перевезень та створенні умов, за яких транспорт працює не “всупереч”, а “завдяки” державі.



Наскільки сьогодні реалістична відбудова Миколаєва? І чи є бачення, як зробити це не лише функціонально, а й якісно?

- Відбудова - не лише реальна, вона вже триває. Але є нюанс: не можна відбудовувати старе, копіюючи помилки. Я прихильник принципу “будуй краще, ніж було”. Миколаїв має шанс стати прикладом відновлення за європейськими стандартами - з безпечним рухом, новими підходами до логістики і зручним міським простором.

Чи відчуваєте ви підтримку з боку держави в роботі з постраждалою інфраструктурою міста?

- Так, підтримка є. Можливо, не завжди в тому обсязі, як хотілося б, але ми чітко відчуваємо, що Миколаїв - не залишений на самоті. Важливо, щоб ця підтримка була не лише у вигляді ресурсів, а й у довірі до місцевих рішень. Децентралізація - це не тільки про повноваження, а й про відповідальність.

Чи сильно війна змінила ваше уявлення про роль державного службовця?

- Повністю. Сьогодні держслужбовець — це не просто адміністратор. Це — людина на передовій, хоч і не зі зброєю. Ми щодня приймаємо рішення, які впливають на життя людей у реальному часі. Війна стерла формальності: залишилися лише дії і результат.

Якими є три ключові принципи, яких ви дотримуєтесь у своїй роботі?

- Перший — чесність, навіть якщо вона незручна.
Другий — пунктуальність і результат: обіцяв — зроби.
Третій — відкритість до діалогу: з людьми, колегами, критиками. Я вважаю, що критика — це не ворог, а інструмент вдосконалення.



Ви працювали в різних регіонах. Що, на вашу думку, варто було б «перенести» із Закарпаття в Миколаїв, а що – навпаки?

- Із Закарпаття я б переніс горизонтальні зв’язки в громаді — там влада і люди часто “на ти”, рішення приймаються швидше. А от із Миколаєва вартувало б забрати ту стійкість і швидкість адаптації до форс-мажору. В Закарпатті теж варто навчитись діяти оперативно, як миколаївці в умовах війни.

 Чи важко приймати рішення, які можуть бути непопулярними, але стратегічно важливими?

- Так, це важко. Але я завжди кажу: популярність - це тимчасово, а правильність - назавжди. Якщо рішення захищає безпеку, ресурси і майбутнє громади, я готовий за нього відповідати, навіть якщо це викликає спротив. Час усе розставляє по місцях.

Що для вас означає «бути поруч із людьми» у практичному сенсі, коли йдеться про владу?

- Це не про красиві фото на фоні руїн. Це - вміння слухати, бути доступним і готовим втрутитися, коли іншим байдуже. Це — бути з людьми не лише в свята, а й у найбільш важкі дні. І завжди пам’ятати: влада - це сервіс, а не п’єдестал.