Олексій Тулюк із Закарпаття створив сімейний ансамбль і надихає Україну

Розмовляючи зі знаним на Закарпатті, і не тільки, співаком, автором музики, керівником оригінального ансамблю Олексієм Тулюком, не можна не згадати побутуючий не то переказ, не то сімейний жарт щодо його вибору професії.

«Насправді то таки жарт», – посміхається співрозмовник. І починає розповідати про свій шлях до вибору професії свого життя.

Ріс Олексій, як і більшість дітей в селі Іванівці, не білоручкою, каже – засміють. І мама й батько, хоч і не були, як тоді було прийнято – колгоспниками, а займали досить значущі посади, не цуралися городу, тримали домашніх тварин, птицю. То ж Олексій, хоч і полюбляв років з п’яти поторсати струни на батьковій гітарі, підрісши, як і однолітки, пас худобу.

«Бувало, замріюся про якісь ноти, а худоба шкоди накоїла, напевне тоді  й почала зароджуватися та сімейна приповідка», – не то з гумором, не то всерйоз розповідає Олексій.

Насправді батьки не перешкоджали його захопленню, віддавши навчатись у музичну школу, а потім – паралельно в… юридичний ліцей. Завжди веселий, усміхнений, доброзичливий син, який не раз ставав на захист однолітків чомусь асоціювався у мами Ольги, як захисник, що майже синонімічно дорівнює професії  адвокат. Батько не протестував, от і ще одна цеглинка у легенду (констатую вже для себе).

Свою перше пісню юнак написав десь у років 14. До слова, вона довго дозрівала і на цьогорічний День незалежності має врешті прозвучати. Десь тоді відбувся і перший авторський виступ майбутнього юриста-співака у сусідньому Ракошині.

Його помітили, успіх було закріплено на знаменитому в ті часи конкурсі імені Машкіна. Про юнака почали говорити, як про перспективного автора, вокаліста. Але  він все ж поступає на юридичний факультет інституту, який, міняючи назви, довго існував, як ЗакДУ, а потім влився в Ужгородський національний університет.